Історія регіону

ТЕРНОПІЛЬЩИНА В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Тернопільська область, разом із Львівською та Івано-Франківською, є частиною історичної території Галичини. Цей західноукраїнський регіон внаслідок політичних подій в історії України, що призводили до поділу українських земель, починаючи з XIV століття підпадав під владу Польщі, Литви (1349-1772), Австрії (1772-1918), Росії (1809-1815), Польщі (1918-1939), Радянської імперії (1939-1991).

Однак складність історичних обставин не асимілювала, а швидше актуалізувала духовний потенціал регіону, вирізнивши його збереженням мовно-культурної традиції, релігійності, національної тотожності.

Тернопільщина древній край поселень праслов’ян. Сліди існування людини на її території сягають доби раннього палеоліту (понад 100000 років тому). Східні слов’яни, які заселяли сучасну територію України, в IV столітті н. е. утворили велике об’єднання племен, відоме під назвою антів. Поширена етногенетична концепція пояснює походження українців від антів.

В IX столітті східнословянські землі об’єдналися в єдину державу Київську Русь, яка була могутньою державою середньовічної Європи. Про інтенсивність заселення в цей час території області свідчать біля 300 давньоруських городищ та селищ, понад 100 некрополів X-XIII століття. Наприкінці XI століття на території сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства Теребовлянське та Шумське, які пізніше об’єдналися і увійшли в Галицько-Волинське князівство. Міста Теребовля і Шумськ перетворилися на значні політичні, економічні та культурні центри. Росту сільських поселень, міст сприяли вигідне географічне розташування, сприятливі природні умови, родючі землі, зручні транспортні шляхи і водні артерії (ріки Дністер, Серет i ін.). Широкого розвитку набувають ремесла і торгівля. Основними предметами торгівлі були хліб, худоба, мед, віск, риба, ремісничі вироби.

На думку авторитетного професора Івана-Святослава Коропецького, дві події в історії України мали вплив на всю її територію, були її вагомими віхами: монголо-татарська навала середини XIII століття та Переяславський договір 1654 року з Москвою. Ці події насамперед мали вплив на географічну орієнтацію української економіки, її розділених земель в розумінні спрямованості торгівельних зв’язків, сприйнятливості технологічного та соціального прогресу від якоїсь культурної зони (в найширшому значенні цього поняття), що суттєво впливало на структуру і ефективність економіки, як і на всі сфери суспільного життя політику, релігію, право, культуру.

Важливу роль у житті Київської Русі з огляду на її географічне розташування відігравала зовнішня торгівля. Регіони поблизу Дніпра слугували дорогою для торгівлі між Cкандінавією та Візантією. Торгівля зі Сходом і країнами Центральної та Західної Європи відбувалася переважно через Галичину.

Монголо-татарська навала значно вплинула на географічний розподіл цієї торгівлі. Комерційні відносини між Придніпровям і Візантією занепали, натомісь зросла торгівля зі східними країнами: Персією, Афганістаном, Індією. Зокрема, важливим було переміщення центру економічної активності та політичної сили з Києва на захід до міст Галича, Володимира, опісля Львова. Річка Дністер замінила Дніпро як головну торгівельну артерію між українськими землями і Чорним морем. Галицькі купці торгували через чорноморські порти не лише з Візантією, а й із різними італійськими і французькими містами, зросла також торгівля з Угорщиною, Молдовією, Польщею та Німеччиною.

Повстання Богдана Хмельницького (1648р.) призупинило українську торгівлю із Заходом через Польщу і балтійські порти. Ця торгівля відновилася в останній третині XVII століття в західній частині України, яка залишилася під Польщею.

Після анексії Правобережної України та Волині Московією почалася боротьба між польськими, пруськими та російськими промисловцями за ринки цих регіонів. Внаслідок протекційної (зокрема, митної) політики Москви, місцевий попит на промислові товари став задовольнятися переважно продукцією з Польського Королівства та Росії. Всередині минулого століття Україна, крім Східної Галичини, вже цілком опинилися у сфері впливу російської економіки з паралельним обмеженням відносин з іншими країнами, насамперед західноєвропейськими.

З початком проведення індустріалізації європейських країн у другій половині XIX століття на території сучасної Тернопільської області працювало 8 парових і 680 невеликих водяних млинів, 170 спиртових і пивоварних заводів, кількість яких у 1910 році зросла до 390. Діяло кілька боєнь і підприємств по обробці шкір, виробництво мила і тютюну, цегли, черепиці, возів, коліс. Із 623 підприємств, що працювали на потреби населення, 250 були дрібними, до 5 чоловік працюючих. Важливе значення для господарського розвитку краю мало будівництво залізничних доріг на Тернопільщині в кінці XIX століття. В новітній час у 1939 році на Тернопільщині було близько 1700 підприємств, на яких працювало біля 8800 робітників.

Переживши руйнування часів Другої світової війни, Тернопільщина за післявоєнні роки розвинула свій аграрно-промисловий потенціал. Виникли нові галузі промисловості: машинобудування, хімічна, приладобудівна, будівельних матеріалів та інші. Місто Тернопіль, піднявшись з руїн, стало одним із індустріальних і культурних центрів України.

Нова дійсність, яка прийшла з проголошенням незалежності України, визначає напрямок наших перемін до демократії, ринку, творення державності і у цьому поступі ми мусимо знайти свій, властивий нам шлях розвитку, спираючись на віковий історичний досвід.